mischko (mischko) wrote,
mischko
mischko

Пендік (Туреччина)

Тут я розповідав про свої пригоди в Туреччині під час довгої пересадки на шляху в Україну. А зараз розповім про "вихід в місто" на зворотньому шляху. Деякі дрібні деталі деталі, які впали в око.

Отже, літак прилетів в десь близько 5-ї години ранку і на моє превелике здивування автобуси під аеропортом вже стояли. Попередньо я закачав на свій Windows Phone карту Туреччини, бо від автобусу ще треба було пиляти і пиляти. А кінцевою точкою я обрав для себе узбережжя Мармурового моря в районі Стамбулу, який носить милозвучну для слов'янського вуха назву Пендік. Біля автобусу познайомивсь з турком, який теж прилетів цим же літаком (а/к Pegasus зі Львова). Турки дуже приязний народ. Він дуже хотів побалакати зі мною російською, розповідав, що має дівчину в Мукачево і скоро одружиться. Одним словом - мрія бабусь-попутчиць: усе розказав про свої стосунки. Їхали ми автобусом щось півгодини, а часу в мене 5 годин, це якщо від літака до літака, а ще ж реєстрацію треба пройти, я переживав, що не встигну повернутись. По карті весь час відслідковував маршрут і попросив вийти якраз на перехресті, яке було ближче всього до моря. Я кажу перехрестя - але насправді це була багаторівнева розв'язка, я навіть спочатку не знав в який бік мені йти, так все заплутано в Стамбулі. Але GPS і карти не дали заблукати.

Турецький типовий житловий багатоквартирний будинок. Навіть візерунок чимось нагадує уересерівську адаптацію під етно, схоже на український орнамент:


Тут були рельси, але їх зняли якраз за місяць до мого приїзду. Наступні 2 роки будуватимуть колію для швидкісного сполучення Стамбулу з рештою Малої Азії:


Тому станція Пендік виглядає закинутою через ці ремонти і апгрейди. Я не знав, що під рельсами є підземний перехід на інший бік (власне, в центр району і до моря). Але я знав, що море турецькою буде "deniz" (я тут глянув, чуваською буде "тинĕс", очікувано) і дядько, який був сторожем, чи що, бо що там в таку ранню пору робити показав мені жестами: "наліво, вперед, під і нагору". Отже, станція Пендік:


Місто виглядало досить охайним і туристичним, купа крамничок з різним барахлом, як наче якась Андорра. Що вірізняло від Андорри - так це купа безпритульних псів, а на узбережжі моря ще й котів. Саме узбережжя виглядало не дуже туристичним, скоріше промисловим чи рибальським.


Якраз відправлявсь паром до міста з українською назвою Ялова, але мені якраз захотілось щось поїсти і я пішов шукати кафе. Туреччина виглядала досить чистенько:


Якщо на пам'ятнику не написано хто це, то це мабуть батько усіх турків. В такому разі підпис не потрібен. Коня зображено з усіма анатомічними деталями, у нас би князь сидів на кобилиці.


В кафе я трохи оконфузивсь. Замість попросити турецьку каву, я просто сказав "кахвесі" і мені зробили італійське еспресо з каво-машини, яка у нас і на офісі є. Облом, дві кави і булочка за 15 лір = 7 євро, трохи забагато, але ладно, в таку рань не доводилось з чогось обирати.
Допив каву і почимчикував назад. Десь хвилин 30 пішки. Нарешті дійшов до автобусної зупинки:


Зупинка гарна і стильна, але в азійській частині Стамбулу їздять маршрутки, по яким ніхрена не зрозуміло - везуть вони в аеропорт чи ні. Вони звісно не везуть, але зупиняються на зупинці, я питаю "Сабіха", вони крутять головою і їдуть далі. Я так хвилин 20, а може й 30 стояв. Вже збиравсь зупинити таксі (десь 20 євро це мені коштувало б), але якраз попереду з'явилось два автобуси. Останній був мій, це було видно одразу, бо він був схожий на європейський, а не на маршрутку ПАЗ. Я почав махати рукою, в цей час водій євроавтобусу почав обганяти "пазіка" і мене встиг помітити в останній момент. Зупинилось обидва. Вибач, "пазіку". Характерна деталь поїздки назад: на маршруті автобус зупинив якийсь хлопець "тітушківського" прикиду, в руках мав якісь відра. Попросив нас відійти, засунув їх під сидіння, а потім вони з водієм підтягнули до автобуса контейнер для сміття, залізли на нього і зняли з автобуса національні прапорці. Це виглядало кумедно, автобус був повен туристів, які не розуміли, що відбувається. Це вони ще на ВАТ "Денисівка" не катались :-)

Ось вам трошки Пендіка на згадку. На задньому плані Європа а між нами - Мармурове море.

Tags: Туреччина, гроші, подорожі
Subscribe

  • Stadsdorp - село в місті

    Останнім часом і у Фейсбуці, і в блогах на ЖЖ з'явилось багато статей, в яких автори намагаються знайти шляхи розбудови українських міст. Один з…

  • Я на Майдані (грудень 2013).

    Моя фірма мала офіс в Україні. Невеличкий, його і офісом назвати важко, скоріше команда - 4 чоловіки. Ми з ними контактували, бо наші проекти…

  • Нюрбургринг - Німецьке Гран Прі Формули 1.

    Це було моє друге відвідане Гран Прі після бельгійського і воно теж вдалось на славу. Квитки на сектор без місць (тупо схил біля треку) придбані…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

  • 4 comments